2-03-2014, 17:45
Погляд зі Львова: "Крим та Південний Схід треба відпустити..." | |
Це мусило колись статися. Події в Криму – це справедлива розплата України… … за свою відсутність упродовж 22 років. 22 роки Україна була тимчасовим явищем, і Юго-Восток терпів її тільки тому, що завжди мав у Києві свою владу. Україна для них чужа, а їхні предки всіх чужих вважали ворогами. Отже, Крим щирий у своїй українофобії. Я поважаю щирість. Це давно треба було зробити – позбутися тих громадян, які 22 роки мріяли про іншу, сусідню державу. Кримські події – це не путінська окупація. Це – правдива форма народного волевиявлення проти України. Я розумію причини такого ставлення і частково їх поділяю. Україна послідовно топтала автономний статус, будуючи гіперцентралізованого монстра. Нова влада нічим не краща – вона замість запроваджувати децентралізацію, теж мислить категоріями Януковича. "Крим наш!" – пафосно промовляє Яценюк на Банковій, не розуміючи, що за ці слова у "нашому" Севастополі він точно отримав би кулю в лоб. Україна під дулом чужого автомата упритул підійшла до кардинального вибору, який мала би добровільно зробити вже давно: або ми скидаємо зі свого човна проросійський баласт – або ми приречені на громадянську війну. Боротьба за Крим не передбачає жодного трофею навіть у разі повної перемоги. Тому що Крим безповоротно програно. З цим треба змиритися і не робити з цього трагедії. Крим ніколи не був і ніколи не буде українським. Крапка. Крим – це земля кримських татар і росіян. Українці навіть зараз там у шаленій меншості, та й то вони повністю асимільовані серед реципієнтів ОРТ. Усі українські норми (такі як одна державна мова, вшанування визвольної боротьби, вступ в ЄС тощо) не можуть бути зреалізовані в Криму. І ніколи цього не буде.  Отже, заклики воювати за Крим я розцінюю як заклики втручатися в чужі справи. Призначати начальника кримської міліції зверху – це така сама наруга, які призначати зверху Ірину Сех губернатором Львівщини. Завдання України – гарантувати повну автономію Криму. Більше того, мусить відбутися кримський референдум. Не Київ, не Львів і не Москва повинні вирішувати долю Криму – це повинні робити самі кримчани. Тому якщо більшість населення півострова висловиться за вихід зі складу напівлегітимної України – ми всі повинні визнати результати такого плебісциту і сприйняти його результати з повагою. Війна за перебування Криму у складі України – це війна проти самого населення Криму, яке цього не хоче. Тому я не можу вважати перемогою для України насильницьке утримування у своєму складі півострова, який цього не хоче. Хтось скаже, що на війні бавитися в демократію не можна. Хай так. Але цю війну почав не Путін – цю війну почали великі українські патріоти, заражені болячкою в соборність та унітарність. Насильно мил не будешь. А ми змушуємо Крим до любові з фашистами, екстремістами і терористами. І це ґвалтування ми загортаємо в синьо-жовтий прапор. То чого ми дивуємося кількості триколорів серед цивільного населення Криму? Хочуть від’єднуватися – прошу дуже. Але тоді електроенергію, газ та інші ресурси Україна постачатиме Криму за світовими цінами, а перетин кордону повинен бути візовим. Хочете оздоровлюватися у бандерівському Трускавці – збирайте довідки для візи. Проросійський Крим Україні не потрібен. А він інакшим не буде ніколи. Яценюк&Турчинов пропонують нам стару пісеньку про подвійні стандарти. Я ж наполягаю, що Криму досить уже сидіти на двох стільцях. Мать вашу, скільки вже можна бути громадянами України – і на кожних виборах голосувати в інтересах Кремля!  У Криму є півтора мільйонів виборців. Вони завжди голосують однаково – або за комуністів, або за відкритих українофобів. Ідем далі. Якщо порахувати всі області, де зараз відбулися численні акції на підтримку Росії – отримаємо 10 млн виборців. Це – третина усіх виборців у країні. Моделюю ситуацію: на кожних виборах відніміть, будь ласка, голоси Юго-Востока – і ви отримаєте абсолютно протилежні результати. Я піду дальше і скажу: якби не Юго-Восток – то Україна вже давно була би повноправним членом ЄС та НАТО, насолоджувалася б безвізовим режимом і здійснювала повномасштабні реформи. Вибачте за гостре слово, але будьмо об’єктивні: Юго-Восток – це і є той баласт, який усі ці роки тримав український корабель на міцному якорі і не давав рухатися вперед. Воювати зараз за Юго-Восток – це воювати за перманентне стояння на місці. У своїй більшості Юго-Восток завжди буде проросійським,і забудьте про щось інше. Більше того – Революція спровокувала потужний спалах реваншизму, і його не вдасться пригасити навіть призначенням Коломойського чи Тарути на посаду губернаторів. Звісно, на знак ідіотичної солідарності ми можемо розмовляти російською хоч цілий рік – проте для них ми все одно будемо рускоговорящімі бандеровцамі. Реванш буде, його не може не бути. Цей реванш буде здійснено руками Юго-Востока, якого більше. Без усіляких натяків я скажу прямо: зараз не ми повинні вибирати – а вони. Юго-Восток повинен чітко сказати, у складі якої держави хоче бути: у складі путінської тоталітарної – чи української ніякої. Хоча навіть тут я мушу всіх розчарувати: який би вибір не зробив Юго-Восток – усе одно це не влаштує тих українців, яким набридло борсання на місці й постійне оглядання у східному напрямку. Інакшими словами: доки Юго-Восток у складі України й активно голосує на виборах – доти вся Україна приречена на болото. Небесна сотня для них – це навіть не статистична похибка, а просто невинна репетиція, одобрена святковим врученням російського паспорта.  Мине можемо здати Крим – це намагання дурити самих себе. Ми його вже давно здали. І це не сталося вчора. Я вважаю безглуздою будь-чию ймовірну смерть заради Юго-Востока у складі України. Геополітики нехай розпинаються про життєву необхідність морського узбережжя і так далі – я все це чудово розумію. Але жодна смерть українського патріота не вартує доступу до моря, на якому наживатимуться відомо хто. А помирати заради населення, яке не хоче бути в Україні – це повне безглуздя. Тому мій заклик до Майдану, можливо, когось шокує, але він буде таким: Юго-Восток, да свіданія. Свою війну ми вже пройшли, і Юго-Восток (у переважній більшості)до останнього дня стояв осторонь. Насильне утримування Криму у складі України гарантує успішну контр-революцію (яка, власне кажучи, триває). Навіщо організм, який щойно отримав історичний шанс на переломне очищення, – повинен боротися за інфікований орган? Щоби через півроку отримати нового президента, обраного на Сході? Щоби годувати беркутню з двома паспортами та тисячами своїх фанатів? Щоби тішитися українським Кримом, який весь у триколорах? Мені постійно кажуть: там (не за морем і не за океаном, а ТАМ, на Східній Україні) дуже багато наших патріотів, і ми не можемо кинути їх напризволяще. Погоджуюсь. Якщо це правда і якщо ТАМ їх багато – то тим більше, чого ми так хвилюємося? Значить, нема чого переживати, якщо ТАМ багато наших патріотів. Якщо вони є і якщо їх багато – то вони мусять ризикнути своїм життям так само, як ризикнули своїм життям наші хлопці, коли повстали проти режиму, озброєного до зубів. Дорогі наші східняки, вийдіть і ризикніть!!! Чи, може, ви знову чекаєте, щоб хлопці з Галичини визволяли вас із-під кремлівського чобота? А тим часом... Право на самовизначення – це базове право у міжнародному праві. Нагадую, Україна є членом-засновником ООН. Зауважте, поняттям "територіальна цілісність" завжди оперують тоталітарні, антидемократичні держави. Цим поняттям вони прикривають хворобливу боязнь дивитися правді у вічі. От як ми собі уявляємо врегулювання кримської проблеми? Завтра прийдуть війська НАТО, проженуть росіян – і кримський народ одягне вишиванки на знак солідарності з Галичиною? Чи, може, Путін добровільно дасть задній хід – і з завтрашнього дня кримчани перестануть голосувати за комуністів, Колєсніченка, Миримського та інших "достойників"? Попри свою зазомбованість, люди там уміють читати – зокрема, передвиборчу програму "Свободи", яка обіцяє ліквідувати автономію і перетворити Крим у звичайну область. А чого б не піти далі – і не послати Ірину Фаріон із лекціями «Мова як віднова» по кримським дєрєвням? А виступ Тягнибока на Яворині прокрутити по всіх республіканських каналах. Додаймо сюди Сашка Білого з автоматом у руках. І весь Правий сектор, який буде озброюватися, щоб перешкодити Криму здійснити свою вікопомну мрію з’єднатися з Росією. Овідій писав: "Нехай воюють інші". Остап Дроздов, ipress.ua | |
| Категория: news, Пульс города | Просмотров: 6369 | | |
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.