22-03-2014, 19:40
Євпаторія. Фінал. Українські військові роблять вибір | |
Підполковнику зовсім зле. Він відповідає на передбачувані питання, а його голос вже тремтить. Він закінчує відповідь, вибачається, розвертається та йде. Кілька годин тому його частина, український зенітно-ракетний полк в Євпаторії, підняла російський прапор. Під прапором вишикували військовослужбовців, які з трьох варіантів - виїхати до України, демобілізуватися і жити в Криму чи присягнути на вірність Росії - вибрали останнє. Таких виявилася більшість. "Боляче говорити, але - 80%", - констатує підполковник Анатолій Гончарук. Пан Гончарук вважає, що їх взяли залякуванням та спокусливими обіцянками. На прохідну останнім часом приїжджали представники Чорноморського флоту. "Розповідали, як добре служити в російській армії. Говорили, що тих, хто відмовиться від служби, з території Криму виженуть, квартири, які є в розпорядженні військовослужбовців, будуть передані тим людям, які будуть тут служити". Також, за словами підполковника, російські посланці говорили, що органи безпеки України вже завели справи на всіх, хто залишив частину і чекають на них за межами Криму. Це виявилося неправдою - Гончарук подзвонив у командування ВПС України сам. Але житло - найголовніше, і найболючіше питання. Більшість службовців частини перебувають у феодальній залежності від тих, хто розпоряджається цими квартирами. А отже вихід з "дембелем" та подальшим життям в Криму для більшості – аж ніяк не вихід. А частка кримчан у складі частини – 80%. Без варіантів, як-то кажуть. Родина та батьківщина Але виявляється, є варіанти. Тільки ще гірші. "Це навіть не державна проблема, це - проблема моєї родини", - пояснює капітан Людмила Лейковська. Її чоловік хоче демобілізуватися. Пані Лейковська й сама вже не проти, але стверджує, що демобілізуватись доведеться вже з російської частини. Це, вважає вона, загрожує їй кримінальним переслідуванням в Україні - за зраду. А вона має родину в Україні. І тепер вона розривається - між чоловіком в Криму і рідними в Україні, яка всього за один тиждень перетворилася на закордон. "Моя батьківщина - Україна. Але й Росія може стати моєю батьківщиною. Або я зраджу себе, і батьківщину або... або я не знаю що". Капітан Лейковська починає плакати. Російський захист Вперше я приїхав до цього полку 5 березня. Напередодні проросійськи налаштована громадськість намагалася прорватися на базу. А через ворота вже якимось чином проникли кілька десятків "невідомих солдатів". Підполковник Гончарук стверджує, що вони "попросилися в туалет". Дивне вторгнення. Хоч там як, ввечері 4-го березня інша частина євпаторійської громадськості - дружини і матері військовослужбовців - зупинили армійську вантажівку, що летіла на ворота. Але в полку тоді встановилося якесь фантасмагоричне співжиття: російські військовослужбовці змусили українців здати зброю під замок, стверджуючи, що до частини нібито можуть прорватися "бандерівці". Неозброєні зенітники ходили частиною і як могли відбивали посягання росіян на пункт управління ракетними комплексами. Поруч ходив представник кримської влади, який заявив, що все що відбувається - це тільки спосіб захистити українських військових від невідомих, але дуже підступних бандитів. По той бік воріт відбувався черговий мітинг з триколорами та георгіївськими стрічками. "Це українська частина, яка здійснює спільну охорону своїх об'єктів з російськими військовослужбовцями, які прибули для..., - майор Геннадій Хорсун тоді надовго запнувся, - ... запобігання... недопущення витоку зброї в маси". "Крим, Росія - разом, армія з народом!" – кричали люди слідом за організатором мітингу. Потім російські військові відійшли. Недалеко - метрів на п'ять від воріт з іншого боку. Київ не дав наказу Капітан Лейковська - фахівець по роботі з особовим складом. Всі ці три тижні вона була змушена якось пояснювати підлеглим, що у зв’язку із цим збирається робити керівництво у Києві. "Казали: "тримайтеся і не піддавайтеся на провокації". Всі трималися, захищали територію свого полку. І що сталося? За 21 день нам ніхто не прийшов на допомогу. Вказівок чітких з Міноборони і Генштабу не було". Підтримки, говорить вона, ніхто не відчував. Трохи раніше капітан вимовила важке слово "зрада". І пан Гончарук, і пані Лейковська кажуть, що солдати і офіцери були готові відстоювати частину, в якийсь момент думали навіть про використання зенітних установок проти російських БТРів. Але наказ про використання зброї так і не надійшов. Головним для Києва було не дати привід "ввічливим зеленим чоловічкам" застосувати весь привезений з собою арсенал. І поки обеззброєні українські офіцери показували мені казарми, біля входу ходив чоловік у "піксельному" камуфляжі, з автоматом і "Джмелем" (вогнемет – Ред.) через плече. Служу "ну... своєму народу" З понеділка територія частини почне змінюватися. Вчорашні офіцери та контрактники почнуть демонтувати старенькі стенди з непотрібними тепер гаслами типу "Кордони України святі й непорушні" або "Присягаю ніколи не кривдити український народ". Прапорщик Максим Шумеєв цілком може опинитися сам на сам з таким гаслом вже з наступного тижня. У п'ятницю він прийняв присягу Росії. Це явно незручне для пана Шумеєва запитання. "Я як служив народу України, так само й залишаюся служити, ну... своєму народу. Можна сказати навіть так, що - кримському народу", - пояснює він. "Ну... Російської Федерації", - визнає він, не без вагання. Але ж народ, за словами прапорщика Шумеєва, іншим не став. "Як це - іншому? Національностей тут багато - кримські татари, українці, росіяни". Національностей багато і, незважаючи на переможні підсумки кримського референдуму, є чимало тих, хто переконаний, що суперечності між різними етносами тепер посиляться. Прапорщик плутається, але уявіть себе на його місці. Особливо якщо за вами підійшов поспостерігати російський "колега" з "Калашниковим", який вирішив поєднати охорону КПП з роботою армійського цензора. Якось продершись через політику, пан Шумеєв переходить до економіки, і тут йому явно легше. "Я служу 15 років, і за ці 15 років мені українська армія не дала нічого. Навіть гуртожитку". "Думаю, стабільність буде, - прогнозує своє життя в Росії і службу в російській армії прапорщик. - І думаю, те, чого мені не дала українська армія, дасть російська". "Може, квартиру отримаємо" Йому вторить Світлана Шевченко, яка очікує, поки після зборів з керівництвом російського загону повернуться два її зятя, які вирішили начебто залишитися на службі в рядах російської армії. Йому вторить Світлана Шевченко, яка очікує, поки після зборів з керівництвом російського загону повернуться два її зятя, які вирішили начебто залишитися на службі в рядах російської армії. "Ми радіємо, що все залишиться як і раніше, може зарплати піднімуться і пенсії, може, житло почнуть будувати і квартиру отримаємо". Вона теж каже, що з пропискою в гарнізонному гуртожитку жодних варіантів, окрім переходу на службу в російську армію, не було. На початку березня вона була серед тих, хто встав перед вантажівкою, що летіла просто на ворота частини. Але з того часу всі її хвилювання були тільки про те, щоб родичів "взяли до Росії". Взяли, ось. "Я така рада – безмежно!", - повторює пані Шевченко. Але безмежними є й трагедії на цьому витовченому п'ятачку біля КПП. Один з зятів вийшов з частини з сумкою і у формі - ознака того, що вирішив далі не служити. Моя співрозмовниця напружується. Далі відбувається тиха, але гнівна розмова з дружиною, що його чекала. Офіцер і дружина йдуть вздовж паркану, сперечаються і жестикулюють. Потім військовий розвертається і йде назад до воріт. Він ставить речі поруч з підполковником Гончаруком і йде назад у частину. Присягати, поки не пізно? Важко уявити, щоб підполковнику стало ще важче на душі. Але, схоже, що таки стане. | |
| Категория: news, Пульс города | Просмотров: 1917 | | |
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.
Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.